Виховна робота

     Сторінка 2 «Аварія»

Ту мирну весняну ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і такою ласкавою. Саме в цю ніч, з 25 на 26 квітня 1986 року, відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

Зойкнула Земля чаїним криком:

-Сину вбережи і захисти!-

Вийшла мати із іконним ликом:

-Йди синочку. Хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

-Сину вбережи і захисти!-

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

-Йди коханий. Хто ж коли не ти?

…І уже ні сина ані мужа,

Лиш розверсті зоряні поля…

Та пліч опліч стали Біль і Мужність

Дух і воля, Небо і Земля.

                                 (С. Йовенко «Вибух») 

О першій годині 24 хвилині, коли Прип’ять, містечко атомників, спало безтур-ботним сном, раптово пролунав вибух і над 4-м реактором атомної електростанції гігантське полум’я розірвало нічну темряву.
          Аварія на ЧАЕС - смертоносне полум’я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших із перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

 Ось як описує це Володимир Яворівський: „За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони ЧАЕС на чолі з начальником варти Володимиром Правиком. Потім прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кибенком»
Если б только огонь- все пустяк, 
Но повсюду невидимый враг.
Он не дышит жарой на тебя-
Проникает, смертельно разя,
Пост не бросить, назад не уйти!
Долг такой: нашу землю спасти!
Понимал и уйти он не мог,
Молодой лейтенант Кибенок.

В ніч на 26 квітня Валерій Ходемчук був на зміні. Він загинув у перші хвилини аварії під уламками четвертого енергоблока ЧАЕС. „Саркофаг” став для нього вічним пристанищем. Так і не дочекалася Валерія його мати, дружина Наталка, син Олег та донька Лариса. Не дочекалася і вся Прип’ять.

 Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно виру-шили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Леонід Телятников. „Ніколи в житті,- скаже він потім,- не було в мене дороги важчої, ніж ця - завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

     За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора, не маючи ніякого захисно-го одягу. Голіруч шлангами лили воду у розжарене черево атомного монстра. Вода ця миттю розкладалася на кисень і водень, що ще більше виносило радіацію назовні. Після вибуху всю вимірювальну апаратуру на АЕС зашкалило. Приладів для вимі-рювання радіації небуло. Найбільшою небезпекою було те, що в атмосферу і на територію АЕС викинуло значну кількість радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива.

У перші ж години на АЕС стали прибувати фахівці -атомники і пожежні для ліквідації аварії. Усіх їх пізніше так і назвали - ліквідатори . У небезпечній зоні вони працювали позмінно. Ті , хто набирав максимально допустиму дозу радіації , виїжджали, а на їх місце приїжджали інші . Але на самому початку ще ніхто не знав, наскільки небезпечне радіоактивне зараження . Треба було насамперед загасити пожежу , щоб вогонь не перекинувся на інші енергоблоки . Якби це сталося , катастрофа стала б планетарною .

     Сторінка 3 «Екологічна»
         27 квітня 1986 року висота забрудненого радіонуклідами повітряного струменю, що виходила зі зруйнованого енергоблоку сягала від 1500м до 3000м. В атмосферу потрапило до 450 радіонуклідів (в тому числі й тих, що раніше не зустрі-чалися в атмосфері Землі). Рівень радіації в ній на відстані 5-10км від місця аварії складав 1000мілірентген за годину та був настільки високим, що робоча зміна тривала від 20сек. до 1хв. і рухатися можна було тільки бігом. Повністю пожежу вдалося загасити 6 травня, в цей же час майже закінчився викид радіоактивності.

 На Чорнобильській АЕС стався тепловий, а не ядерний вибух. З уроків цивільної оборони ми вже знаємо, що ядерний вибух має п’ять вражаючих факторів: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне забруднення та електромагнітний імпульс. В результаті аварії мав місце тільки один з них – радіоак-тивне забруднення території

     Сторінка 4 «Наслідки аваррії»

Ось імена перших жертв чорнобильського полум’я. Усі вони молоді вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої - пожежні на новому підмосковному Митинському кладовищі. Вони закрили собою не тільки станцію, а й усю Європу
         Віктор Кибенок,

     Микола Ващук,

Василь Ігнатенко,

     Микола Титенок,

     Володимир Правик,

     Володимир Тищура,

 Валерій Ходемчук.

Загальна кількість людей, що загинули від опіків і гострої променевої хвороби при гасінні пожежі – 33 чоловіки.

     Лейтенантам Віктору Кібенко і Володимиру Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

     Золотою Зіркою Героя був нагороджений і Леонід Телятников . Після лікування він продовжив службу , став генералом. Але хвороба не відступала. Герой пішов з життя в 2004 році.
                   Першим важко. Ви ж були найперші,
                   І з вогню та в полум’я шугали.
                   Не до подвигів і не до звершень,-
                   Ви ж собою людство заступали.

І ще багато - багато життів забрало потім чорнобильське лихо.

Звучить тихо „Реквієм” Моцарта)

 Прошу всіх піднятися і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання...

Прошу всіх сідати. 
Вчитель.
         Наші з вами земляки теж приймали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС серед них добре вам відомі люди:

Кісільов Сергій Іванович;

Набок Юрій

Ганжа Віктор

Котов Олексій

Богатченко Сергій

 Вчитель.

 Красивою та багатою була Чорнобильська земля з її врожайними полями, садами та озерами, але тільки до квітневої ночі 1986 року. Наша пам’ять і пам’ять наступ-них поколінь-знову і знову буде повертатися до цих трагічних днів. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невидимою чорною хворобою.             Над куточком планети враз нависла чорна хмара лиха, яка почала поширюватися з блискавичною швидкістю й поливати цим лихом, як дощем, нашу рідну землю. Це страшне лихо - радіація. 

Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, до появи на території України мертвої тридцятикілометрової зони, до радіоактивного опромінення тисяч людей.

 Атомний вибух негативно вплинув на все живе. Страшні наслідки аварії: ненароджені діти,вражені радіацією, волосся геть раптово випадає, руйнуються живі клітини, змінюється склад крові.
         27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення. За дві години її було закінчено. 29 почалася евакуація з 30-кілометрової зони. На цій території було розташовано 76 населених пунктів, в яких проживало 116 тис.чоловік. В ці дні різко підвищився радіаційний фон у Києві, але тільки 16 числа почалася евакуація звідти дітей.
Евакуація… цей термін воєнного часу, що жив тільки у пам’яті людей, які спізнали лихоліття часів Вітчизняної, увірвався в наше сьогодення. Його викликав чорно-бильський ураган, вирвавши людей з обжитих ними місць, відірвавши людей від ко-ренів, що єднали з рідною землею Важко було їм покидати свої рідні місця. Але залишитись - означало померти. Дехто намагався повернутися та зустрічав на своє-му шляху колючий дріт. Села стали спустошеними

 (фрагмент відеофільму).
Ти пам’ятай, дорого, їх сліди.
За ними чистота – така пресвітла,
Що можна бігти всій малечі світу
Босоніж, не питаючи води.
Ти пам’ятай, дорого, їх сліди.
По них з окіл на літописну Прип’ять
Чорнобильці у гнізда свої прийдуть
І вернуться лелеки назавжди.
…Ти поцілуй, дорого, їх сліди. 
         Деяких вже похилого віку людей, відселених після аварії , тягне назад: тільки їм відомими стежками повертаються вони до покинутого дому. Так, їм гірко і страшно тут жити, вирощувати на забрудненій землі картоплю, тримати домашню худобу, але ці люди, названі в народі самоселами, ще більше бояться бути вигнани-ми звідси.
         Чорнобиль… Мертва зона…
         Це дуже боляче – жити у батьківській хаті за колючим дротом і бачити, як спустошується, поступово вмирає твоя найрідніша батьківщина. А ще важче знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити.
         Зона
         На всій планеті до сьогодні ти одна, 
         На сотні літ приречена, приречена,
         Тут совість кожного тобою опромінена, тобою біографія омріяна
         Ти ніби свіже унаочнення біди.

Сплюндровано тисячі гектарів родючих земель, втрачені величезні площі лісів. У селах не залишилося жодної криниці, з якої можна було б пити воду.
         Всі криниці в целофанових капшуках. Де знайти кілометри целофану на рукотворне Київське море? Чи бодай на Десну зачаровану, з якої Київ п’є воду?
-         Сильними радіоактивними забрудненнями вражено 5 мільйонів га території України, більша частина яких сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5 га лісів.
         Велику небезпеку довкіллю завдають близько тисячі тимчасових могильників навколо АЕС і саркофаг над 4 блоком, який вибухнув. Могильники вже сьогодні протікають, саркофаг з роками стає все більш радіоактивним, конструкції його просідають, деформуються.
-         Вплив чорнобильської аварії на здоров’я людей дуже значний і буде пробле-мою не тільки для нас, а й для кількох прийдешніх поколінь. Небезпека нависла над усією планетою.
         В забруднених зонах вже сьогодні спостерігаються масові аномалії: гігантизм листя дуба, липи, білої акації, фантастичні форми у рослин, зміни в деяких бур’янах до такого стану, що неможливо встановити їх вид , ялинкова хвоя, що по довжині не поступається сосновій. Передати атмосферу сьогоднішньої Прип’яті дуже важко. Це зовсім пусте, мовчазне місто, стоїть повна тиша, в якій не чути навіть пташиного співу.
В Чорнобилі є пам’ятник, дивний, подібний на пасхальне яйце розміром з будинок. Він називається «Послання нащадкам», а місцеві називають його «стіна плачу». В пам’ятник складають записки з текстами, які прочитають через сто років.

І все ж таки зона сподівається на відродження. Через 80 років закінчиться напіврозпад стронцію і зону можна буде вважати відносно безпечною.

 Вчитель. 
         Проходять роки. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Страшну спокуту понесуть за нас наші діти, онуки і правнуки. Настав час усій громаді рятувати наше майбутнє, майбутнє нації, майбутнє Землі. А поки що – не заживає чорнобильська рана.

Людство прагне Всесвіт осягнути. 
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне „ бути чи не бути?”
Страшно над планетою висить.
На землі, у домі вселюдському,
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо,люди, обережні в ньому.
Іншого житла у нас нем
          (фрагмент відеофільму).

Завдяки мужності ліквідаторів, ми сьогодні можемо згадувати про ті події. Без самовідданого героїзму тих мужніх людей, наслідки могли б бути набагато гірші. І невідомо, чи багато хто з вас зміг би сьогодні мати таке щастя - бути живим і насолоджуватися життям.

 На жаль, багато хто з ліквідаторів вже давно покинули це земне життя,велика шана і уклін до землі всім героям, всім, хто не жалкував себе, всім, хто врятував нас від ще більшого лиха.

 Ця катастрофа ще дуже довго буде відчуватися важким відлунням в наших серцях. Нехай мирний атом служить на благо людства. На цьому наша виховна година закінчується. Я сподіваюся, що ви не забудете цю сторінку історії пам’ята-тимете імена пожежників, які пішли в небуття.

         Дякую всім, хто брав участь у підготовці та проведенні години.