З середини XVІІІст. починається імперська колонізація Січі. У 1753р. попри протести запорожських козаків, велика частина їхніх земель була надана для поселення православних сербівНайбільша хвиля колонізації припадає на кінець XVІІІст., коли за наказом Катерини ІІ була зруйнована Січ. На місці давніх запорозьких поселень, грецьких колоній, турецьких фортець стали виникати нові міста.

У 1793р., згідно з указом Катерини ІІ про ліквідацію Січі, територія області увійшла до складу Катеринославського намісництва Російської імперії.

У 1777 р. на лівому березі Дніпра розпочато будівництво міста, названого Катеринославом, котре з 1783 р. стало центром Катеринославського намісництва. Роком пізніше будівництво міста перенесено на правий берег на місце поселень Старі і Нові Кодаки

Учень 3. Козаки-запорожці – душа народу, основа основ козацького способу життя, воля та рівність.Козак був особисто вільною людиною. Ніхто: ні московський цар, ні турецький султан, ні польський король – не мав влади над запорожцями. В основі порядків запорозького звичаю було Коло, або Рада, з її священним принципом абсолютною рівністю всіх її учасників. Рада – вищий адміністративний, законодавчий та судовий орган Запорозької Січі. Влада на Січі була тільки виборна, сьогоднішній кошовий отаман міг вже завтра стати рядовим козаком. Влада  отамана обмежувалася звітом, часом і Радою. По козацькому звичаю, запорозька старшина є лише виконавцем.

Інтерес сучасників з сусідніх держав, особливо європейських, до унікального державного устрою Запорозької Січі був дійсно великим. На тогочасних європейських картах та документах земля наша  називалась УКРАЇНА ЗЕМЛЯ КОЗАЦЬКА. Адже, на відміну від усіх держав Східної та Західної Європи, протягом сотень років існувала Держава Козаків та Запорозька Січ, що була влаштована нашими предками, за принципом прямого Народного Правління.

Учень 4. На Запорозькій Січі загальний рівень добробуту товариства козаків визначався потребою тих, хто знаходився в самому найгіршому матеріальному становищі, тобто біднотою. Тут кожний не тільки мав право на їжу та житло, але ще і дійсно забезпечувався ними. По суті, січові порядки втілювали ідеал життя людини в суспільстві. Таким чином, на Січі не на словах, а на ділі був побудований лад, що тепер називають соціалізмом, але насамперед цей лад був найбільш пристосований до національної вдачі українців жити своїм власним, природою і Богом, встановленим для них устроєм життя і державою соціальної справедливості. Ще на початку XVI ст. кримський хан так писав великому литовському князю за Україну: «То земля не моя і не твоя, лишень Богова». Було колись так, поки був живий козацький звичай: Лад суспільний був справедливим, він був притаманний і нормам людської природи, та по тому, як каже Совість. Лад цей існував ще з тих часів слов'янських, де всі люди – діти божі, і від того всі рівні перед батьком Сонцем та матір’ю Землею. По українському звичаю, який захищали запорожці, духовна сутність вічна і незмінна, жити можна лише по Правді, по Совісті, і тому бути вільним в своїх словах і діях, та не віддавати Богом даною Волю кожній людині нікому, навіть ціною життя свого.

Учень 5. Козаки свято почитали і Божу Матір, Богородицю. Існує безліч легенд про Покрову, про її чародійну силу, про випадки, пов'язані з появою Божої Матері, коли треба було захистити віруючих від ворога, про сльози, що виступали на її обличчі... Відомий дивним чином порятунок Почаївської лаври в липні 1675 року, коли над храмом з'явилася Богородиця, заслонивши омофором святі будівлі і врятувавши їх від зруйнування під час турецької облоги. Ця подія увічнена а у псалмі „Ой, зійшла зоря вечоровая, над Почаєвом стала".

Переповідають: коли на козаків у боях чекала поразка, то по святому ликові текли сльози. Так плакала Божа Мати перед Полтавською битвою. Запорожці на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, що приєдналися до повстання Івана Мазепи, взяли з собою її образ до Полтави. І розділив він гірку долю переможених козаків, які змушені були покинути Україну.

Історик Дмитро Яворницький у своїх працях писав, що на честь Покрови козаки побудували сорок чотири храми. У січовій церкві на Хортиці на іконі Пречистої написано: „ Ізбавлю і покрию люди моя..." За козацьких часів Покрова була національним святом, оскільки запорожці, а отже й українці, вважали Пресвяту Богородицю Діву своєю покровителькою. Ікони з образом Божої Матері вони брали з собою в походи. На честь своєї заступниці у цей день на Січі було встановлено величезне  храмове свято.

 Учень 5.

Пресвятая Покрівонько,

Перед твоїм покривалом

Голови схиляєм.

Прохаємо, Покрівонько,

 Од лиха укрити.

Здоров'ячко наше

Знов нам обновити.

Учитель.

Указом Президента України 14 жовтня визнано як День Українського козацтва.

Учень 6.

Цар Петро і Катерина зневажали наш народ,  

Горювала Україна і тужила Україна під п’ятою у заброд.

Але наш народ боровсь.

 І Хмельницький в нас знайшовсь,

І Сірко, і Дорошенко, Полуботок й Морозенко...

Рабства каламутну ніч переборювала Січ.

Козаків боялись зайди,

Бо була в них сила правди!

 Учитель.

Багато видатних воїнів дала нам Запорізька Січ.

Учень 7. Іван Підкова (р.н. невід. –  1578 р.) – запорожець. У 1577 р. на чолі козацького війська розбив татар і турок та захопив Ясси, де став молдавським господарем. У 1578 р. на запрошення польського короля прибуває до Львова, але  там по-зрадницьки був захоплений та страчений. Герою присвячена поема Т.Г. Шевченка.

Учень 8. Северин Наливайко (1560 – 1597р.) –   козацький отаман, який очолив народне повстання за православну віру проти польського уряду в 1594-96 рр. Відзначився особливою відвагою та військовим талантом. Страчений 11 квітня 1597 р. у м. Варшаві. Про подвиги Наливайка складено народні думи.

Учень 9. Михайло Дорошенко (р.н. невід. – 1628р.) – гетьман запорозького козацтва. Уславився перемогою над татарами під Білою Церквою де вщент знищі усю орду. Лише кільком сотням татар вдалося вибратися з цього бою, але й вони потрапили у козацьку засідку і теж були знищені. Після цієї перемоги зруйнував турецьку фортецю Аслам-Кермень та пішов походом через увесь Крим з 4 тис. запоріжців під Кафу, де знов розбив кримчаків. На зворотньому шляху загинув в одному з боїв у червні 1628р.

                               (Пісня  «Ой, нагорі та й женці жнуть»)

Учень 10. Максим Кривоніс (р.н. невід. – 1648р.)  – запорожець. Полковник Черкаський . Відзначився великою особливою хоробрістю. В битвах не знав поразок. Помер від чуми у листопаді 1648 р. під Замостям. Народний герой оспіваний в історичних народних піснях.

Учень11. Данило Нечай (р.н. невід. – 1651 р.) – запорожець. Полковник Брацлавський. Командував окремим козацьким  корпусом у числі 40 тис. козаків. Загинув смертю героя в м. Красному 10.02.1651 р.

Учень12. Іван Богун (р.н. невід. – 1663р.) – запорожець. Прославлений герой визвольної війни 1648 – 1654 рр. Вінницький полковник. В 1651р. під Берестечком обраний наказним гетьманом. Уславився мужністю, великим війсковим мистецтвом. Не прийняв участь у Переяславський раді 1654 р. Загинув 17.02.1663р. під м.Новгород-Сіверським.

Учень 13. Іван Сірко (р.н. невід. – 1680 р.) –  запорожець. Кошовий отаман запорозьких козаків, обирався 8 разів. Козаки і вороги козацтва мали його за характерника - чоловіка надзвичайної сили волі та духу. У 55-ти битвах (за винятком однієї)  виходив переможцем. З ім'ям героя пов'язаний  переказ про лист запорожців турецькому султану. Помер своєю смертю у 1680 р.   

Учитель. Усе на світі робиться недарма: як­що ми мали честь з'явитись на світ в Україні, значить, на то була воля Божа, а наше завдання полягає в тому, щоб принести найбільшу користь неньці-Україні. Коли ж обставини складаються так, що потрібно покинути рідний край, не забу­вайте, де ви народилися, бо недарма мовиться: «Там земля мила, де мати народила».

 Учитель.  Відійшли в минуле наші пращури – козаки, та не забула їх Україна, не забули нащадки і повік не забудуть, бо «вони – наша скривджена свобода, боляще наше битіє».

Ви - майбутнє України, Тож своїми знан­нями, працею, здобутками підносьте культуру, славте її! Будьте гідними своїх предків, любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність Ук­раїни, поважайте свій народ і його мелодійну мову.

 Ми – українці, і кожен із нас має пишатися своєю Батьківщиною.

 Україна –  країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю.

Пісня «Козацькому роду нема переводу».